Про відзначення Дня Перемоги на Золочівщині

Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.

Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку не знало людство та головне теперішньому  поколінню збергти її іторичну правдиву пам’ять. Усі ми хочемо, щоб наші діти знали про ту Війну, розуміли, що немає більшого щастя, ніж мирний час і можливість будувати, саджати дерева, вирощувати щасливих дітей  і створювати своє майбутнє і майбутнє своєї країни.

9 травня 2012 року, у Золочеві відбулися урочисті події, щодо відзначення  Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Розпочалося святкування  о 9 годині 30 хвилин. По місту Золочеву з урочистим маршем пройшов військовий духовий оркестр. Всі учасники святкування зібралися біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу. Звідти, разом з священнослужителями та представниками місцевої влади, пішли до пам’ятника Вічного вогню для покладання квітів. Відбулося Поминальне богослужіння, в якому взяв участь  Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Після покладання квітів,  учасники параду  перейшли до пам’ятника Сталінських репресій.

У святкуванні Дня Перемоги взяли участь представники місцевої влади: голова Золочівської районної ради  Володимир Недзельський, заступник голови районної ради Андрій Леськів,  голова Золочівської районної державної адміністрації  Ярослав Окрепкий, заступники голови райдержадміністрації Роман Сухецький та Михайло Бучковський,міський голова Золочева Ігор Гриньків, заступники міського голови Богдан  Рибаха та Олег Сидорович. На урочисте відзначення Дня Перемоги прийшли  ветерани війни, голова ОУН УПА Ярослав Безпалько, військовослужбовці, вчителі, школярі та інші мешканці і гості міста Золочева.

Біля пам’ятника Сталінських репресій  виступив голова районної ради  Володимир Недзельський , який у своїй промові наголосив: – «Війна пройшла залізним плугом через кожне серце, кожну долю і кожне життя. Сувора її правда назавжди залишиться з нами. Вона навічно у нашій пам’яті — загальнонародній, родинній, індивідуальній. Для України ця ціна становила від 8 до 10 мільйонів людських життів. Сталінська репресивна машина винищувала всіх, хто намагався вільно думати, говорити, діяти, творити. Піддавалися неправедному суду, ув’язнювалися, катувалися, виселялися на чужину кращі представники суспільства. Основними жертвами репресивних акцій були, як правило, члени сімей оунівців, заможні селяни, стара західноукраїнська інтелігенція, священики греко-католицької церкви. Сьогодні Україна схиляє голову перед пам’яттю мільйонів людей, що стали жертвами тоталітарного режиму у 30-40 роки минулого століття. Ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки. Ми уславлюємо тих, хто в тилу самовідданою працею наближав перемогу.»