Степан Мудрий
Степан Мудрий народився 27 листопада 1923 року в м. Золочеві. Початкову і середню освіту здобув у Золочеві, а пізніше в Ауґсбурзі (Німеччина) закінчив курс електроінженерії.
Після війни залишив Німеччину і переїхав у місцевість Давсон (Пенсильванія, США), де у 1949 році вступив до монастиря отців василіян.
У 1951—1955 роках проходив схоластичні та філософські студії, а по їх закінченні, 14 січня 1955 року, склав довічні обіти у Василіянському Чині, взявши собі ім’я Софрон. Після того виїхав до Риму, де чотири роки студіював богослов’я у Григоріянському університеті, осягнувши у 1958 році ступінь магістра. Тут, в Римі, 25 грудня 1958 р. він прийняв св. Тайну Священства з рук архієпископа Івана Бучка. У Латеранському університеті студіював римське і канонічне право, а в 1963 році захистив докторську дисертацію. У 1966—1969 роках у цьому ж інституті здобув ступінь магістра канонічного права Східних Церков. Пізніше став професором папського Інституту Східних Наук.
З 1960 до 1974 року виконував обов’язки віце-ректора, а з 1974 по 1994 рік був ректором Української папської колегії св. Йосафата в Римі. З 1965 по 1994 рік був постійним співпрацівником Ватиканського радіо. У жовтні 1994 року виїхав в Україну (до Івано-Франківська), де був призначений ректором Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту.
6 листопада 1995 р. призначений протосинкелом Івано-Франківської єпархії. 2 березня 1996 р. отримав призначення на єпископа-коад’ютора Івано-Франківської єпархії, а 12 травня 1996 року відбулася єпископська хіротонія в катедральному соборі св. Воскресіння м. Івано-Франківська. 22 грудня 1997 року відбулася інтронізація нового єпарха Софрона Мудрого, ЧСВВ. За час правління Івано-Франківською єпархією владика Мудрий розбудував Івано-Франківський Теологічно-Катехитичний Духовний Інститут (тепер Теологічна Академія) і вивів його у число кращих духовних навчальних закладів. Преосвященний Владика написав багато праць, випустив українською мовою понад 150 релігійних аудіокасет, грамплатівок, відеофільмів.
Єпископа Софрона Мудрого 16 січня 2009 року нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня «за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України».
Владика Кир Софрон Мудрий,
єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії, доктор римського та канонічного права, ректор Івано-Франківської Теологічної Академії
Усе, що є чесним, те ніколи не минає. Воно надійне і безпечне. У честі відсутній страх. Бо де є страх – там неволя. Бути людиною честі в усі часи було справою нелегкою, а тому сповідували її колись і сповідують сьогодні люди, які дотримуються чеснот не з примусу, оскільки все, що є для них справою честі, не робиться ними проти власної волі. Люди честі люблять свою батьківщину не тому, що вона велика чи економічно потужна, а тому тільки, що вона – батьківщина. Такі постаті ніколи не стираються з пам’яті вдячних нащадків, бо вони не переступили через власну честь і гідність та не поступилися головними принципами чеснот і правдолюбства. Таких людей в нашій історії немало, і серед них по праву можемо назвати владику Софрона Мудрого, котрий понад 60 років служить Богові і людям.
Для людини честі жодного значення не мають ні біль, ні страждання, ні гніт, ані прикрощі. Доброчесність власного духу височить над ними! Саме це і породжує той нестримний порив до природного творення добра для власного народу, але аж ніяк до стремління матеріально збагатитися чи отримати якнайбільше почестей у суспільстві. Таким є постать Владики. Світло, яке запалив Господь у його серці покликане щиро любити свій народ, бути завжди близько до нього, ревною працею йому служити, відважно захищати його права і свободи.
Що ж керує вчинками владики Софрона Мудрого?
Тільки в щирій молитві та у відданні своєї волі в руки Господні ми починаємо розуміти турботу Бога про нас та наповняємося Його вірою й любов’ю.
Завдяки Божому провидінню у 1955 році, Софрон Мудрий був висланий настоятелями до Риму на навчання богослов’я, де навчався та став священиком. В 1960 році був направлений для допомоги редактора ватиканського радіо, яке транслювало свої передачі по всьому світі, і відповідно слово боже торкалося сердець наших співвітчизників. Раз у місяць транслювалася Служба Божа з проповідями та щодня виходила передача на чверть години «Вечірній час». Завдяки радіо владика мав змогу серцем долучитися до своїх рідних, близьких та друзів, та до багатостраждальної своєї матері – України. З радіо Господь пов’язав його на 35 років.
Ватиканське радіо призначене для поширення Божого слова та охоплювало 35 держав світу. Тож, його метою було поширення віри Христової. Йому було доручено викладати віруючим через радіо історію церкви в Україні, так як у той час, церква сприймалася, як ворог народу. Пояснюючи хто є Христос, хто є Бог, хто є церква свята, владика боровся катехизацією з тими закидами, з тією брехнею, яку підтримував радянський лад. «Ми намагалися людям вселити віру у боже провидіння, щоб вони легше зносили ті всі терпіння, і всі наруги цього світу, з надією, що прийде час і люди прозріють. Дуже важливо було, щоб Служба Божа відправлялась кожної неділі, а не один раз у місяць» – пригадує владика. Проте Вселенський Собор у 1965 році, виразив недовіру діям, які на той час проводив Софрон Мудрий. Тому йому прийшлось поїхати на Україну, і подивитися чи справді українські люди не мають бажання до божого слова і чи підпільні владики не хочуть цих передач. Тоді стало зрозумілим, що люди прагнуть душевного корму, прагнуть слова Божого, увійшовши у ситуацію в якій перебувала Україна в своєму духовному зростанні, вища церковна інстанція виділила для духовної поживи дві щоденні передачі та щонеділі Службу Божу з проповіддю.
«Наше щоденне життя складається з багатьох менших чи більших дій. Цінність і якість виховання цих дій залежить від ясності нашого розуміння того, чому і для кого їх робимо. Чи весь перебіг нашого життя, в якому є праця, молитва, наука, відпочинок, терпіння, недуги, спрямований у правильному чи хибному напрямку? Виходячи з цього, завданням наших духовних вправ є злетіти на орбіту Бога. Бо лиш від ясного пізнання, хто є Бог і ким Він є для мене, я зможу зрозуміти, хто я і ким я є для Бога. Щоб відважитися на політ до орбіти Бога, треба, подібно до космонавтів, довго і терпляче тренуватися і відчути в собі тугу за Богом.
Хто ж тоді є Бог? Скажете, це смішне питання. Бо ж ми вивчали його ще на уроках катехизму. Ми вивчали або й далі вивчаємо під час наших занять з теології. Так, це правда. Але здається мені, що й цілого життя замало, щоб вивчити Бога. Наш розум занадто обмежений, щоб Його зрозуміти. Що краще ми Його розумітимемо, то більш міцнітиме наша віра, збільшуватиметься наша надія, запалюватиметься наша любов до Нього. Коли в нас буде ясніше поняття про Бога, тоді легше буде зносити негаразди життя. Ми не будемо заздрити тим, хто біжить за вогниками розкошів і втіх цього світу; всім тим, що цураються праці, терпінь і жертви. Бо в нас буде свідомість того, що ми живемо і працюємо для Великого Бога, що ми робимо і чекаємо ласки не від людей, а від Нього!
Бог усе творить, усе годує, все піддержує, все удосконалює. Він недосяжний. Жодний розум Його збагнути не може, бо Він незбагненний.
Бог – це Той, від Якого походить все, що лиш існує, і через Якого і в Якому кожне сотворіння має своє буття. Він – всемогутній архітектор і творець усього сущого». Так проповідує владика, то ж запам’ятаймо ці пророчі слова.
Рішенням ХХІ сесії Золочівської районної ради V демократичного скликання від 14 травня 2010 року №437 присвоєно звання «Почесний громадянин Золочівського району» владиці Софрону Мудрому ЧСВВ, Архієрею Івано-Франківської Єпархії УГКЦ, ректору Івано-Франківської теологічної академії, професору кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, за багаторічну духовну діяльність зі збереження греко-католицької церкви, значний особистий внесок у відродження і розвиток богословської науки в Україні та підготовку священичих кадрів.
В чому ж своєрідний магнетизм єпископа Софрона Мудрого? Можливо, розгадка приховується в його блискучому інтелекті? Владика вільно володіє шістьма європейськими мовами і вважається одним із найавторитетніших сучасних знавців канонічного права. Можливо заворожує його віртуозна риторика? Професор Софрон Мудрий навчав у Римі ораторському мистецтву вихованців колегії св. Йосафата, а нині — студентів Івано-франківської духовної академії, яку продовжує очолювати на 88–му році життя. А може, пояснення — в його простоті й доступності? Незважаючи на високий духовний сан, із владикою дуже легко спілкуватися на будь-які теми. Усе це так. І лиш недавно відкрилося: та ж єпископ Софрон за вдачею — жвава, життєрадісна людина, з тонким почуттям гумору і несхоластичною дотепністю.
Він багато знає, бо багато подорожував. Для прикладу, про Рим, зокрема розташований у його тісних обіймах анклав Ватикан, владика знає багато такого, про що не почитаєш у жодному туристичному путівнику чи краєзнавчому довіднику. «На моїх, можна сказати, очах відбувалися вибори чотирьох пап». З багатьма зустрічався, вів розмови. З великою теплотою згадує про Івана Павла ІІ, який мав харизму справжнього духовного лідера, котрий здійснив безліч великих справ на духовному поприщі, розбудував колегіальність в управлінні Церквою, відвідав понад сто країн світу з пасторською місією.
У любу, як сам каже, Україну Софрон Мудрий радо переїхав у дев’яності роки, коли з її теренів зникла безбожна імперська влада. Під його керівництвом на Прикарпатті розбудовувався Теологічно-Катехетичний духовний інститут, понад сім років владика очолював Івано-Франківську єпархію УГКЦ. Кожного дня молиться за Україну, своїх земляків – золочів’ян, промовляючи слова: «Тільки для вас, дорогі брати і сестри, я бажаю жити, для вас цілим серцем і цілою душею працювати, для вас усе посвятити, – ба, навіть, за вас, як цього треба буде, і життя своє віддати.
Батьківська любов пастиря до своїх вірних велить мені тішитися з вами в радощах та плакати серед смутку, радіти вашою доброю долею і терпіти в недолі. Я дуже хотів би витерти сльози з очей тих, що плачуть, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабкий і немічний, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний!
Так я вас люблю, що радо готов би я вам подати не лише Божу науку, але й душу, й життя своє».
