Актори Національного драматичного театру ім. М. Заньковецької потішили золочівську публіку трагікомедією «Останній гречкосій»

Місцеві новини

На сцені Золочівського районного Народного дому  остання театральна прем’єра Заньківщан, у якій крізь призму родинної історії показано обличчя сучасного українського села, багатоликість селян, новоспечених міщан та депутатів Верховної Ради.

Лаконічні декорації. Лавки, стільці з грубого дерева, велика ікона в рушниках як центр селянської хати, та недоплетений кошик з вербової лози, до роботи над яким раз у раз повертається головний герой Михайло (у нього віртуозно перевтілився народний артист України Януш Юхницький). Навколишній мінімалізм тільки підкреслює візуальний ефект від того, що з кожним сюжетним поворотом, який наближає родину до трагічної розв’язки, з верху сцени все нижче і нижче до акторів опускаються картонні ворони, що тримають у зубах таблички з англійськими та російськими написами. Таким рішенням вистава зобов’язана художнику-постановнику Мирону Кипріяну. Починається постановка піснею «Трава» гурту «ВВ», завершується – «Веселі, брате, часи настали» «Океану Ельзи»…

Останній гречкосій, якого можна було б назвати ще й останнім із могікан, – Михайло, єдиний, хто відчуває свій кровний зв’язок із землею, хто ставиться до неї як до пуповини, що зв’язує родину, націю. У ньому поєднуються грані простого сільського господаря, люблячого батька і справжнього глави сімейства, слово якого — закон. Гордий селянин, який не дасть собі в душу наплювати, останній апологет землі. Йому доводиться протистояти світу, що обертається навколо нього: спитому зятю, вагітній доньці, що не може покинути горе-чоловіка, місцевим «бухарям», запанілій старшій доньці та її сім’ї, що хоче продати його землю. Та на перший план виходить його боротьба із народним депутатом, банкіром Аристархом Йосиповичем (Орест Гарда, Орест Огородник), який, власне, і хоче купити у Михайла землю, на якій ось уже 300 років живе його, Михайлів, рід. І хоча очі в очі Михайло і Аристарх зустрічаються лише наприкінці вистави, до кульмінації їхнього протистояння рухається вся постановка. Розв’язка, у якій поєднується фатальність, безповоротність, тим і цінна, що схожа на розрубування гордійового вузла. Як розірватися між любов’ю до землі і бажанням, щоб діти не постраждали за свою жадобу до грошей? Михайло не обирає, а рубає з плеча…

Без зайвої патетики, хоча й з нотою моралізаторства, в «Останньому гречкосії» на прикладі однієї родини розкривається злам моральних пріоритетів. Колись прагнули землі, на якій можна і жити, і заробити, тепер – грошей, паперових купюр вже і зараз. Драматизму виставі не бракувало. Кожен з героїв був на своєму місці. Та недарма «гречкосій» – трагікомедія. Пом’якшити драматизм та болісність суті вистави актори і режисер взялися жартами та комічними другорядними персонажами, які вплелись у канву історії і зрівноважили її. Пияк-дивак із милицею і його вічні «йолкі-палкі, йолкі-зєльониє» (Дмитро Каршневич, Василь Коржук), енергійний дідок-ділок, який і чарочку пропустить, і вуха заговорить (Петро Бенюк, Євген Федорченко)… Дотепні діалоги, жарти, сільський колорит – мораль і гумор у одній зв’язці.

Режисер Орест Огородник (не без допомоги акторів) втілив на сцені образ сучасного села. Такого, як його можна побачити, вийшовши на першій-ліпшій зупинці районного автобуса. Бар, до стелі забитий пияками, які заради чарки і карт виносять з хати все до нитки, а дітей запроторюють в інтернати. А поруч – необроблена земля. Родина, у якій кожен, як лебідь, рак та щука, тягне правду у свій бік. Молодик, який кляне село, яке, мовляв, зіпсувало його життя: от якби йому не доводилось ходити до вітру на вулицю, то був би він поетом, а так став злочинцем. Чоловік, який любить землю, і політик, який на ній заробляє…

За матеріалами:  ВЗ