Перепоховання останків вояків дивізії «Галичина»
Історія українського народу – це історія боротьби та незламного духу перед іноземними поневолювачами. Віками ми боролись за свою незалежність. От тепер, нарешті, крихтами відтворюємо ті події, які вплинули на відродження української держави. Однією із них є бій під Бродами, яку історики назвали Бродівським котлом. Останні бій відбувся 22 липня 1944 року між селами Червоне та Ясенівці. Саме тоді радянська армія оточила німецькі війська та дивізію «Галичина». З 12-ти тисячної української армії живими залишилось близько 3 тисяч людей.
Відтоді пройшло чимало років, але й до нині частина бійців воюючих сторін, котрі полягли у тій страшній криваві війні, розкидана хаотично по полі битви. 19 вересня 12 останків солдатів знайшли свій спочинок на військовому кладовищі поблизу села Червоне.
Святослав Шеремета, директор КП «Доля» розповідає: «Експедиції відбувались у 2011-2012 році на Золочівському районі поблизу сіл Кругів і Колтів, Бужок, де віднайшли останки, які сьогодні перепоховуємо. В селі Бужок ми віднайшли 5 дивізійників, які мали із собою багато речей, які ми передамо в Музей національно-визвольних змагань у Львові. Найцікавіша знахідка – перстень на руці в одного з вояків. Німецькі символи були затерті, цим перснем вояк вигравірував тризуб. Це нам показує, хто такі були хлопців дивізії «Галичина», які йшли і боролись за нашу незалежність.»
На перепоховання зібралась велика кількість людей. А відспівували воїнів місцеві отці. Серед тих, хто прийшов сказати «прощай!» галицьким військам – керівництво району та області та усі небайдужі: голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, депутати Львівської обласної ради Святослав Шеремета, Юрій Зірченко, голова Золочівської районної ради Володимир Недзельський, депутати місцевих громад Золочівщини, реконструктори комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», курсанти Львівського ліцею імені Героїв Крут та представники громадських організацій області.
Сьогодні поховали невідомих солдатів, від котрих залишились лише номерні знаки. Несуть труну пластуни, за ними слідують люди, які одягнені у німецькі і радянські уніформи, українські козаки, аби відтворити тодішню атмосферу.
Василь Тимчій, один із дивізійників, які вижили. У ті страшні часи був старшим стрілцем-каноніром. «Всі друзі полягли у важких боях під Бродами, вони віддали своє молоде життя за незалежність і свободу України, незважаючи на те, мали в руках зброю та були одягнені в чужих мундирах. Хоч ми були у складі Верхматівського війська, але ми боролись проти найважливішого Червоного ворога України», – розповідає пан Василь.
Коли труна із солдатами опускалась в могилу, навіть, небо було захмарене, висловлюючи свій сум за загиблими воїнами. Безперервне звучання гармат та гранатометів, торохтіння кулеметів, ржання коней та стогін поранених зливалися в якусь гармонію, яку не зміг би описати і сам Данте. Так згадує про липень 44 у своїх мемуарах один із його учасників. І чудово, що існують люди, які докладають чимало зусиль, аби розкрити сторінки минулого галицького краю. Бо історію рідного регіону ми повинні знати та пам’ятати.
