Шашкевича край – Золочівщина

Золочівщина

Шановні друзі! Дорогі гості!

Щедра, древня й вічно юна Золочівщина гостинно запрошує Вас на свої терена.

Золочівщина – це минувшина і сьогодення. Це понад 480 років від часу надання місту Золочеву Магдебурзького права. Золочівщина – чарівний куточок України. Земля, яка береже пам’ять про Данила Галицького, Богдана Хмельниць¬кого, Івана Франка, Соломію Крушельницьку.
Золочівщина – це перехрестя української та європейської культур, один із центрів національно-культурного відродження Галичини ХІХ-ХХ ст.
Золочівщина – це золото хлібного колосся, пам’ятки археології, історії, мис¬тецтва та культові споруди.
Золочівщина – це унікальна архітектура, що її творили найвидатніші зодчі Європи. Це храми й оборонні споруди, об які неодноразово розбивалися вороги.
Золочівщина – це музей-заповідник “Золочівський замок” що увійшов до одного з найцікавіших туристичних маршрутів Галичини “Золота підкова України”.
Золочівщина – земля, яка творить свою історію, вирощує хліб і виховує дітей, плекає рідну мову і солов’їну пісню.
Золочівщина – це люди, які обороняли свій рідний край, зберегли державницькі традиції та високу громадянську активність.
Золочівщина – це перлина Галичини, яку тепер відроджують сучасники в ім’я минулого і майбутнього.Тут починається Українська Держава, але не закінчується українська земля.

Золочівщина – це батьківщина видатного сина   українського народу, поета, будителя української нації Маркіяна Шашкевича, який народився у с. Підлисся, де нині діє меморіальний музей його імені. Тут, у селі Підлисся, на Білій Горі, де встановлено пам’ятник-хрест до 100-річчя від дня народження поета, щорічно на Маркіянове свято в першу неділю серпня приходять люди із усіх куточків Галичини.

У Золочеві Вам ласкаво відкриє
Złoczów_-_Zamek_01браму окраса міста – музей-заповідник “Золочівський замок”, що входить до одного з найцікавіших маршрутів Золотої Підкови. Після реставрації в ньому відкрився великий Королівський палац, поруч нього – перлина зодчества Китайський палац, яким захоплюються тисячі вітчизняних та іноземних туристів.
Золочівщина – край неповторних сакральних споруд, що є окрасою української архітектурної спадщини, край надбань української культури, традицій, звичаїв та пісні.
Тут у казково-мальовничому місці села Верхобуж витікає річка Західний Буг, а далі на південь – Золота Липа.

Тут, на наших теренах Ви відвідаєте мальовниче село Гавареччина, де на дідівських гончарних кругах з покоління у покоління передається мистецтво випалювання гаварецької чорно-димленої кераміки, відомої у всьому світі.

Тут, на землях Золочівщини творять прекрасні люди, що зберігають у серцях незламність українського духу, рідну мову, традиції, творчо працюють для дальшого розквіту рідного краю і України.

Ласкаво просимо Вас у наш чудовий Шашкевича край – Золочівщину.

ГОРДІСТЬ ЗОЛОЧІВСЬКОЇ ЗЕМЛІ
Маркіян Шашкевич — символ українського відродження


Маркіян Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. в с. Підлисся Золочівського району на Львівщині в хаті свого діда по матері о. Романа Авдиковського, місцевого пароха. Батько Семен Шашкевич був душпастирем у сусідньому селі Княжому. У Підлиссі промайнуло його дитинство. Початкову освіту здобув у дяка з Білого Каменя, а докінчував у німецькій школі в Золочеві. Згодом навчався в гімназіях у Львові (1823—1825) і Бережанах (1825— 1829). Вищу богословську освіту здобув у Львівському університеті та Греко-католицькій духовній семінарії (1829—1837). Після закінчення навчання працював душпастирем у галицьких селах Гумниськах (1838), Нестаничах (1838—1841) і Новосілках (1841— 1843).
У 1838 р. одружився з дочкою священика Юлією Крушинською з с. Деревні на Жовківщині. У 1839 р. у них народився син Володимир, майбутній письменник і журналіст.
У складних умовах безпросвітнього життя галицьких українців, зумовленого відсутністю власної державності та перебуванням під владою поліцейсько-бюрократичної держави – Австрійської абсолютної монархії, яка толерувала майже необмежене панування в краї польської шляхти, в умовах послідовно здійснюваної асиміляторської політики правлячих кіл і шляхти щодо українців – західного відгалуження українського народу, політики штучного придушення українства М. Шашкевичеві судилося стати ще в студентські роки самовідданим поборником, вістуном, а згодом і прапором української національної ідеї в Галичині та накреслити шляхи і забезпечити організаційно реалізацію цієї ідеї.
Саме М. Шашкевич став натхненником, організатором і лідером молодіжного громадсько-культурного угруповання, славнозвісної „Руської Трійці”, до якої входили також Іван Вагилевич і Яків Головацький. Він же був й ініціатором її новаторських починів на засадах романтизму – домінуючого у той час в духовному житті народів Центрально-Східної Європи ідейного напряму: широкомасштабної цілеспрямованої народознавчої діяльності, збирання і популяризації фольклору, створення словника і граматики живої української мови, реформування правопису (заміни етимологічного фонетичним), використання так званого гражданського (цивільного) шрифту, легшого для сприйняття, замість кириличного, впровадження рідної мови в повсякденний вжиток інтелігенції та церковні проповіді, виступів проти спроб латинізації українського письменства, утвердження живої розмовної мови як основи літератури, обстоювання її народності, національної своєрідності, високої громадянської місії та збагачення за рахунок інших, насамперед слов’янських культур.
У літературі визначився М. Шашкевич як поет-новатор, творам якого притаманні чітко виражені національні мотиви, любов до рідного краю, м’які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка («Слово до чтителей руського язика”, „Підлисся”, „Руська мати нас родила”, „Відкинь той камінь”, „Туга , „Туга за милою , „Лиха доля , „Безрідний”, „Думка”, „Син любимому отцю”, „Побратимові”). Перлиною ліричної поезії стала його „Веснівка”. Серед інших творів поета – балади („Погоня”), перші в українській літературі сонети („До…”, „Сумрак вечірній”).
У творах на історичну тематику М. Шашкевич у дусі ідей визначної пам’ятки українського літописання і політичної думки, знаменитої „Історії Русів”, із змістом якої був обізнаний, поетизував героїчне минуле народу, його давні державницькі традиції. До цього ряду творів належать стаття «Русини», вірші „Згадка”, „Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139″, „0 Наливайку”, „Хмельницького обступлення Львова”, „Споминайте, браття милі”.
Постать Б. Хмельницького особливо захоплювала поета. Він брав участь у розшифруванні та редагуванні „Львівського літопису”, в якому знаходився докладний опис подій Націо¬нально-визвольної війни під проволом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. Для не дозволеного цензурою до друку альманаху „Зоря” (1834 р.) написав життєпис гетьмана та переклав з латинської його повчальну байку, адресовану послам польського короля.
М. Шашкевич відомий як автор гостро полемічної брошури „Азбука і abecad?o” (1835) на захист української писемної традиції на основі кириличної азбуки, першого в Галичині підручника українською народною мовою – „Читанки для діточок в народних школах” (1836, виданої у 1850 і 1853 рр.).
Та особливо вславився він як співавтор, співупорядник і видавець альманаху „Русалка Дністрова”, виданого в обхід львівської цензури Будайською друкарнею Пештського університету (1837), явища, за словами І.Франка, наскрізь революційного. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських кроків „Руської Трійці” в різних ділянках національно-культурного життя українців Галичини, стала свого роду маніфестом їх національного відродження. Її новаторський зміст, возвеличування визвольної боротьби народу, поетизація народних героїв, подвигів козацтва, ствердження єдності галичан з усім українським народом, дух міжслов’янської взаємності спричинилися, однак, до її цензурної заборони. Було врятовано від конфіскації близько 200 примірників книги, які аж до 1848 р. задовольняли запити зацікавлених читачів, поки основна частина тиражу (600 примірників) перебувала під арештом у львівській цензурі й була пущена в обіг лише у 1849 р.
М. Шашкевич був одним із перших перекладачів українською мовою „Слова о полку Ігоревім”, автором перекладів із сербської, чеської, польської, грецької, латинської, німецької мов.
Ідеї та діяльність М. Шашкевича і його побратимів мали значний резонанс в Галичині і поза її межами, стимулювали утвердження національної свідомості багатьох поколінь української інтелігенції й надихали її на самовіддану працю на ниві національного відродження, окриляли творчість багатьох українських письменників, художників, композиторів, вчених. М. Шашкевич і „Русалка Дністрова” стали символами не тільки культурного, а й політичного відродження західних земель України. Традиції М. Шашкевича і „Руської Трійці” продовжив український національний рух під час „Весни народів” (1848-1849 рр.), згодом так званий народовський напрям національного руху в Галичині та Буковині, спадкоємцями якого стали творці Західно-Української Народної Республіки (1918-1919 рр.), а у віддаленій перспективі – будівничі сучасної незалежної України. Кращі твори М. Шашкевича, насамперед славнозвісна „Веснівка” перекладені багатьма мовами народів світу.
Помер М. Шашкевич 7 червня 1843 р. і був похований в с. Новосілках Ліських. У 50-річчя від дня смерті в 1893 р. його тлінні останки перевезено до Львова і з урочистостями перепоховано на Личаківському цвинтарі. На вшанування пам’яті поета йому споруджено пам’ятники на Білій Горі (1911), в с. Підлиссі (1962), у Вінніпезі (1944), Римі, Львові (1990), Золочеві (1993), створено літературно-меморіальний музей в с. Підлиссі (1959), перетворений згодом у Музей-садибу М. Шашкевича (1986), засновано Інститут-заповідник М. Шашкевича у Вінніпезі (1962), відкрито Музей „Русалки Дністрової” у Львові (1990), встановлено меморіальні таблиці на Народних домах і храмах багатьох міст Галичини (1911), на будинку друкарні в Будапешті (1999), де побачила світ „Русалка Дністрова”. З кінця 1980-х років відновлено започатковані 1921 року щорічні серпневі багатолюдні поминальні Шашкевичівські урочистості на опоетизованій Маркіяном Білій Горі біля с. Підлисся, яка стала свого роду національно-релігійною святинею для галицьких українців. Стали традиційними Шашкевичівські читання, матеріали яких публікуються у серійному науковому збірнику „Шашкевичіана”, який є продовженням вінніпезької „Шашкевичіяни”, що видавалась упродовж 25 років (1963-1988 рр.).
Ідейна і творча спадщина М. Шашкевича увійшла, таким чином, животворним надбанням у духовний світ українців, слов’¬янських народів, зайняла почесне місце у скарбниці європей¬ської та світової культури. Вона є живим джерелом збагачення духовності сучасних поколінь і творення нових непроминальних культурних цінностей.

НА БІЛУ ГОРУ, ДО МАРКІЯНА

Продовжуємо розповідати про шани гідні часу єдності нашого народу, про любов і відданість величним ідеям славного сина України, просвітителя Галицької землі: поета, письменника, священика, громадського діяча Маркіяна Шашкевича, бо багато людей все таки не знають про цю велику людину, про Підлисецьку Білу гору, не були на ній, не всі бачили пам’ятник Маркіяну, мабуть, чи не найвищого хреста в Україні. Колись на Підлисецьку Білу гору сходилися люди з усієї Галичини. При цьому йшли пішки, їхали возами, деякі на конях, рідко хто на велосипедах (їх в той час було мало), а ще інші поїздом-залізницею до станції Ожидів, що знаходиться на відстані 4 км до пам’ятника. Приємно, що ці традиції зараз відновлюються.

Ще в юнацькі роки коли просвітитель Маркіян про Підлисецьку гору писав:
.. Підлисецька горо біла
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що мало не плачу.

Немов виконуючи волю поета, у століття від дня народження Маркіяна Шашкевича український народ на власні пожертви, що їх організувало товариство “Просвіта” у 1911 році, побудував величавий пам’ятник будителю Галицької землі (архітектор А.Лушпинський): Великий камінь символілує безпросвітність і важкий гніт, а верхня легка вежа, що здіймається до сонця, світла, символізує науку, культуру, прогрес.

Щорічно, починаючи з 1911 року, великі маси народу збиралися під Маркіянів пам’ятник — 25-метрової висоти хрест, щоб набратися правдивої християнської віри, національного духу та з криниці напитися снаги до науки, боротьби та праці.
Щоб позбутися перепон і заборон доступу до пам’ятника на Білу гору, товариство  ім. М.Шашкевича вирішило викупити гору, яка належала польському панові Яблонському. Так і сталось. Пан забажав за неї 10 000 злотих, думаючи, що не під силу буде товариству зібрати таку суму грошей, але він помилився.

Для святої справи кожен свідомий українець охоче вніс свою лепту, щоб розбудувати цю гору у справжню святиню, на якій мали збудувати величаву церкву, Народний дім, бібліотеку-читальню, будинок для перестарілих і немічних, дитячий садок, пластунські табори та спортивні майданчики, концертний зал просто неба тощо.
Життя не дало змоги здійснити задумане, але постать Маркіяна Шашкевича завжди буде нашим світочем, а Біла гора — другим Каневом для Галичини, місцем традиційних народних прощ.
З глибокою всенародною шаною згадується ім’я Шашкевича. За словами В.Лебедової:
він рідне слово пробудив,
те слово призабуте.
З мужицьких серць добув його,
зі струн сільської пути…


Недарма Золочівську землю називають землею Маркіяна Шашкевича.

Пишайтеся друзі! Знайдіть час вклонитися Маркіяну, побувавши на Білій горі, у с.Підлиссі, де знаходиться музей-садиба у батьківській оселі поета, чи у селі Княже, де проходили дитячі роки Маркіяна. Не забудьте покласти квіти до пам’ятника, що на Вічевій площі Золочева. А щороку у першу неділю серпня відкладіть свої справи і вшануйте велич та могутність “людини з великої літери” на Золочівщині.
Пронесімо через все своє життя ім’я людини, яку по праву можна назвати Генієм Галичини.