Туристичні та рекреаційні можливості розвитку
Туризм є однією з найбільш динамічних та привабливих галузей економіки. За останні десятиліття він став важливим соціально-економічним фактором, який визначає розвиток Львівщини, яка володіє потужним туристично-рекреаційним та культурно-історичним потенціалом. Основною причиною недостатнього рівня розвитку туристичної галузі є відсутність аналізу можливостей розвитку туристично-рекреаційного комплексу та
відсутність рекламно-інформаційної бази.
Не менш цікавим для відвідування туристами є і Золочівський район, багатий на привабливі місця для туризму і відпочинку та його історичний центр – м. Золочів.
В архітектурне обличчя нинішнього Золочева органічно вписуються пам’ятки старовини. Це музей-заповідник Золочівський замок, який збудований за проектом невідомого італійського архітектора на кошти Якуба Собєського у 1634 році як оборонна фортеця. В’їздова вежа, Китайський палац, великий житловий палац творять прекрасну ренесансну гармонію. Історія замку цікава і багата на історичні та романтичні пригоди. Впродовж віків замок – фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. Нині Золочівський замок — музей-заповідник, відділення Львівської картинної галереї.
Кам’яним гігантом стоїть замок на зелених пагорбах Золочева, гармонійно вписуючись у панораму міста. Чотири сторожеві башти в усіх напрямках – західному і східному, північному та південному, дозволяють бачити всіх і все. Відвідавши одну з башт, перед вами, як на долоні, відкриється неповторний краєвид. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти виїзної вежі знаходиться Китайський палацик -унікальна пам’ятка архітектури. Таких палациків налічується лише три в Європі (Сан-Сусі, Петергоф, Золочів). Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами. У Китайському палаці проведена реставрація і у травні 2004 року він відкритий для туристів. У поєднанні із загальним видом Китайський палац створює родзинку замку, створюючи незабутні враження від його відвідин.
Музей-заповідник “Золочівський замок” увійшов до одного з найцікавіших туристичних маршрутів Галичини під назвою “Золота підкова”. Маршрут включає відвідання трьох замків (Підгірці, Олесько і Золочів), кожен з яких не схожий на попередній. Золочівський замок і тур “Золота підкова” впродовж кількох років приймають тисячі туристів з цілого світу.
Крім Золочівського замку, у м. Золочеві є також і інші пам’ятки архітектури, зокрема Воскресенська церква (1624-1627), Миколаївська церква (кінець 16 ст., перебудова 1765 р.), костел (1730 р.). Найстарішою іконою в церквах Золочева є копія чудотворної ікони Голубицької матері 1724 р., роботи Золочівського маляра Федора Бурковського.
Є в місті також пам’ятники Тарасу Шевченку, Маркіяну Шашкевичу – вихідцеві із Золочівщини, перший в Україні пам’ятник В’ячеславу Чорноволу, капличка-пам’ятник жертвам репресій, комплекс стрілецьких могил, музей-криївка воїнів УПА біля с. Гавареччина.
Криївка повстанської слави біля с. Гавареччина, де загинув референт пропаганди Золочівської округи ОУН Іван Керницький – “Крилатий”. Відкрита 14 жовтня 2007 року як ще один клаптик Золочівської землі, зрошеної кров’ю борців за волю України.
На одному з будинків, де Іван Франко читав свого “Мойсея”, встановлено меморіальну дошку, йому ж неподалік у сквері планується встановити пам’ятник. Є меморіальна дошка й на будинку, в якому в 1931-1939 рр. жив письменник Степан Тудор.
Відвідуючи Золочівщину, не можна оминути міста Глиняни – одного з найстаріших населених пунктів Львівщини (перша письмова згадка про нього датується 1379 р.). З 18 ст. Глиняни відомі як центр ткацького промислу. У кінці 19 ст. тут було організовано художньо-промислове ткацьке товариство. У місті працювало понад 500 ткачів, яких готувала спеціальна ткацька школа. У 1921 р. в Глинянах створено килимову фабрику, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, навіть Нью-Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 р.
Золочівщина також: віддавна славилася гончарством. Нині давні традиції чорної кераміки продовжують майстри у селах Гавареччині та Шпиколосах.
Гавареччина належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіку, від покоління до покоління, дбайливо, як найбільшу святиню, передавали таємниці одвічного ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру, а отвір гончарної печі темнів на кожному селянському обійсті.
Чорна кераміка Гавареччини, або, як її ще називають, “сива, задимлена чи закурена”, – особлива. Коріння цього дивовижного мистецтва сягають ІІ-го тисячоліття до народження Христа.
У мальовничому, ошатному селі Підлиссі, яке розкинулося біля підніжжя Білої гори, на давньому дворищі створено музей-садибу уродженця села, українського поета і громадського діяча Маркіяна Шаінкевича (1811-1843) – будителя національної свідомості галицького люду. А на Маркіяновій Білій горі до сотої річниці від дня народження славного сина України, було встановлено великий залізний хрест, який у гарну погоду видно за десятки кілометрів.
На масиві Вороняки, північніше м.Золочева у лісі між селами Білий Камінь і Гавареччина на схід від с.Черемошня знаходиться Свята гора. Висота цієї місцевості 365 м над рівнем моря.
Люди як святиню берегли це місце: обмурували джерельце, зробили невелику криничку і каплицю, яку прибрали за українським звичаєм рушниками, квітами. У релігійні свята на Святій горі завжди людно.
Ще з часів татаро-монгольського поневолення українського народу існує така легенда про Божу Матір. Одного разу вона йшла до Почаєва, щоб врятувати український народ від монголо-татарських поневолювачів. Переходила через гору, ступила ногою на гострий камінь… І утворилося під каменем джерело з цілющою водою. У 1942 році Матір Божа вдруге з’явилася у цьому місці дівчаткам-пастухам. Від яскравого світла пожовтіло листя дерев, обгоріла кора… А високо над деревом з’явився образ Матері Божої.
Жителі с.Ушня відновили зруйновані джерело й капличку. Минає тисячоліття, а стежка на Святу гору не заростає. Вона стала символом ніким нескореної і вічної України.
За 27 км на південь від Золочева у селищі Поморяни знаходиться дерев’яна церква, збудована в 1690 р., костел 17 ст., а також замок, споруджений у першій половині 16 ст. Оточений з трьох боків водою, Поморянський замок не раз витримував тривалі облоги турків і татар, зокрема в 1672, 1687-1695 рр.
Містечком-фортецею було в давнину і село Сасів. Дотепер тут збереглися залишки оборонних валів. В 1638 р. у Сасові вже існувала папірня, яка в 60-х роках 19 ст. перетворилася в одну з найбільших у Європі паперових фабрик (зруйнована 1915 р.). У Сасові є дерев’яна церква св. Миколая (1731) – пам’ятка народної архітектури з іконостасом XVIII ст.
Неподалік Сасова, у селі Верхобужі, бере початок річка Західний Буг, що із с. Верхобуж несе свої води теренами України, Білорусі та Польщі.
Незважаючи на велику кількість історичних місць на території Золочівщини, які могли б зацікавити туристів, галузь в районі тільки починає розвиватися. Причин для цього є декілька. По-перше, це майже відсутність працюючої туристично-рекреаційної інфраструктури. По-друге – відсутність інформації про район, тим паче про його особливості та переваги. Поширення інформації, приміром реклами, дасть поштовх для створення привабливого інвестиційного іміджу району не тільки у галузі туризму, але буде паралельно супроводжувати зростання економіки району, а це в свою чергу призведе до покращення життя населення, покращиться загальна інфраструктура.